Чи потрібні Одесі Пушкін, Бабель та Жванецький — скандал навколо деколонізації

Процес деколонізації триває. Так, в Одесі перейменували майже сотню вулиць та провулків, повʼязаних з Росією та її діячами. Відповідне рішення ухвалив голова обласної військової адміністрації Олег Кіпер, однак місцева влада виявилася проти, адже зміна назв "обнуляє Одесу". Найбільший резонанс викликав бульвар Жванецького, який матиме назву Військово-морських сил та славнозвісна вулиця Пушкінська, перейменування якої депутати міськради тричі саботували. 

Журналісти Новини.LIVE дізналися, чому нові назви необхідні для Одеси та чи не втратить вона своєї автентичності. 

У ногу з часом

Згідно із законом про деколонізацію, в Україні не повинно бути топонімів, які будь-яким чином повʼязані з країною-агресоркою Росією. Цей процес триває понад 10 років, але на Одещині активно почали займатися перейменуванням лише після початку повномасштабного вторгнення. Проте не минулося без труднощів. Як каже керівник Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Сергій Гуцалюк, гальмувала процеси українізації російська пропаганда, яка глибоко засіла на певний час та впливала на людей. 

"Це питання назрівало дуже давно. І нарешті відповідні процеси відбуваються, але вони відбуваються з певними такими труднощами, які обумовлені саме наслідками багаторічної російської пропаганди, яка впливала на розум людей, на сприйняття людей, взагалі на світогляд", — розповідає історик та офіцер Збройних сил України Сергій Гуцалюк. 

Також керівник інституту нацпамʼяті наголошує на тому, що рішення про перейменування мала ухвалити міська рада, однак депутати не підтримали ці рішення та сподівалися, що "якось забудеться". Після чого 84 топоніми у місті здобули нову назву завдяки ОВА, хоча місто мало щонайменше пів року на розгляд. 

"Міська рада мала час для того, щоб це все зробити. Були розроблені певні пропозиції історико-топонімічної комісії, які міська рада теж не підтримала. Потім було три місяці у мера, щоб розв'язати всі питання. І через це на три місяці передалося це право головам або обласним військовим адміністраціям", — наголошує фахівець. 

Назви обирали люди

Водночас у суспільстві ширяться думки, що нові назви були не узгоджені з людьми. Проте вони хибні. За словами Сергія Гуцалюка, пропозиції надходили саме від одеситів. 

"Ті пропозиції, що приходили, їх брали в роботу, і ми маємо ці всі вже на виході результати. Переважно вони були саме від ветеранських організацій та від родин загиблих хлопців. Та навіть від військових частин. Я, наприклад, знаю, що пропозиція на перейменування Жванецького на бульвар Військово-морських сил йшла саме від ВМС. Це люди, які зараз безпосередньо беруть участь в обороні нашої країни. І не тільки вони одні", — констатує військовий. 

Перейменування важливе. І важливе переважно для наступних поколінь. Адже в Україні триває повномасштабна війна, і памʼять про загиблих героїв потрібно вшановувати, каже пан Гуцалюк. Також він додає, що цей процес буде "центральною темою нашої політичної нації" на найближчі 100-150 років. 

"Топоніміка — це навіть не для нас. Це для наших дітей, внуків і правнуків. Бо формування саме нашої сучасної політичної нації відбувається зараз, і остаточно формується саме через війну. І якщо ми візьмемо приклад історії інших народів, наших сусідів, по Європі навіть, то таким же самим чином це все відбувалося. По-іншому — ні. На жаль, нація будується тільки через такі страшні випробування, через таку страшну біду", — наголошує керівник відділу УІНП. 

Перейменування шкодять

Але також існує й паралельна думка, що перейменування вулиць не на часі, адже триває війна. І є проблеми набагато важливіші. Однак те, що Одеса відходить від російської історії — це факт. Проте, як каже Ігор Мозговий, не варто від неї відмовлятися. 

"Найбільше бентежить те, якими методами це відбувається, і ті особи, які підпадають під зміни. Потрібно віддати належне те, що Одеса, хоч би як ми не хотіли, але мала імперський період, радянський період. І з цим треба погодитися, подобається нам це чи не подобається", — зазначає експерт.

Водночас історик каже, що з "одеського вінегрету" не можна викинути однин складник і сказати, що так і було — тоді вона втратить свій шарм та колорит. І не слід відмовлятися від того, що деякі російські діячі культури дійсно жили та працювали в Одесі та зробили свій внесок у її розвиток.  

"Одеса дала світові дуже багато знакових особистостей, не тільки в літературі, а й у техніці, і в науці, і в різних сферах діяльності, і зараз я маю чомусь відмовлятися від цього, я не розумію. Я не можу собі зрозуміти, чому я повинен відмовлятися від творчості Ільфа Петрова чи Бабеля, на якому я виріс і якого дуже люблю", — розповідає Ігор Мозговий. 

Крім того, в Одесі є досить багато вулиць, які мають назви російських міст, зокрема, Новгородська, і їх наразі не чіпають. Хоча війна з РФ триває вже 11 років. 

Неможливо перейменувати за раз 

Також важливим моментом, на думку Ігоря Мозгового, є те, що зараз намагаються одночасно змінити назву 84 вулицям. Це досить шкідливе рішення, адже можна випустити багато можливих моментів, як з повтором вулиці та проспекту Лесі Українки. 

"Не вийде у такому місті, мультинаціональному, як Одеса, змахом пера просто перейменувати стільки вулиць, перенести кілька пам'ятників, знакових, просто одним рішенням. Не станеться так, не ухвалять це ні місцеві, ні та сама Європа, якої ми прагнемо", — каже гід Одесою.

Втрата автентичності

Центральні вулиці чіпати не можна, додає Мозговий, адже вони довго формувалися та сьогодні носять імʼя дійсно гідних людей, які прославляли Одесу. І не можна втрачати свої історії та автентичності. 

"Якщо ми походимо центром, у нас вулиці названі тими людьми, які дійсно, навіть багато хто їх не читав, але їх цитують, що найпарадоксальніше. Людина може навіть не знати, кому це належить, та чи інша фраза, але вона її знає", — зазначає фахівець. 

Але водночас процес перейменування буде важливим після закінчення війни, коли суспільство буде готове до сприйняття нової мирної реальності. Ігор Мозговий запевняє, що саме тоді необхідно, за участі одеситів, обирати та називати вулиці на честь загиблих героїв, яких, на жаль, ставатиме більше. 

"Це правильні дії. Свого часу називали героями Радянського Союзу, нині — герої України. Це правильно, вони захищають нашу незалежність. Тому ця тема дуже болюча, і її зараз краще було б і не чіпати", — каже пан Мозговий. 

Доля Жванецького 

Особливо палкі суперечки виникли саме навколо бульвару Жванецького. Багато хто вважає його "символом Одеси", багато хто зрадником. Проте в історії міста він закріпився і для одних, і для інших. Зокрема, Сергій Гуцалюк вважає, що від таких символів необхідно позбуватися, адже більшу частину життя Михайло Жванецький провів саме у Росії, де і помер. 

"Жванецький нічого для Одеси не зробив, це Одеса з нього зробила. Він мав можливість лишитись в Одесі, жити в Україні, але обрав Москву. І це він у 2019 році він отримав з рук вбивці Путіна, цього серійного воєнного злочинця, орден. І не відмовився від нього. Тож він сам себе зруйнував, взявши з рук вбивці нагороди, вбивці нашого народу, вбивці нашого міста", — розповідає воїн ЗСУ. 

Також військовий додає, що гуморист Жванецький не дожив до часу, коли ракети російські летіли. Але все ж застав вторгнення РФ до України у 2014. Проте змовчав про це, і про події 2 травня, зазначивши лише, що "Одеса втратила гумор". 

Своєю чергою історик Ігор Мозговий каже, що є різні погляди на Жванецького. Але він все одно залишається брендом та певною візитівкою міста, попри те, що зараз до нього ставлення змінюється.

"Він любив Одесу і до останнього їздив сюди. І хоч зараз кажуть, що він ніби мав звʼязки і з російською владою, і з президентом їхнім. Ну, треба дати належне — він все-таки був громадянином іншої країни. І треба списувати те, що це був уже вік. Йому вже був дев'ятий десяток. Зрозуміло, що в такому віці важко було чинити опір тому, що від нього хотіли", — розповідає одеський історик Ігор Мозговий. 

Італійська замість Пушкіна

Ще одним резонансом стала вулиця Пушкінська, якій повернули її історичну назву — Італійська. За словами історика, це помилкове рішення для міста, адже поет просував тоді ще "молоде місто" та робив Одесу відомою. 

"Пушкін для Одеси є важливим. І я не розумію, чому ми його маємо віддавати саме Російській Федерації, коли це світова спадщина. Так, це зараз в РФ кричать, що Пушкін — їхнє все. Але знову ж таки, треба розуміти, що він для Одеси теж має дуже велике значення", — наголошує Ігор Мозговий. 

Також екскурсовод додає, що не треба озиратися на те, що подумають в Росії. Пушкінська вулиця є в Одесі понад 140 років, і жодна зміна влади її не чіпала. 

"Вона пережила всі режими. І окупацію румунську, і радянський період. Прибрати Пушкіна та вулицю — це те саме, що ми маємо віддати перемогу у Другій світовій війні чомусь Росії. Чому ми маємо на них озиратися? Завжди якісь будуть мотиви та моменти, коли Російська Федерація говоритиме те, що це їхнє", — констатує історик. 

До того ж, Ігор Мозговий вважає, що за такою логікою, яку назвали деколонізацією, Одеса має перейменувати вулицю Дерибасівську та прибрати з Приморського бульвару памʼятник Дюку, адже його автором був скульптор Іван Мартос, статуї якого досі стоять на червоній площі у Москві.

Що кажуть одесити 

Одесити ж своєю чергою не зійшлися на одній думці. Аліна вважає, що перейменовувати вулиці потрібно було вже давно, а під час війни — тим більше. Таким чином місто ще більше стирає звʼязки з РФ. 

"Звичайно, підтримую. Тому що вже час, повномасштабна війна триває вже три роки. Я думаю, що необхідно перейменувати вулиці на честь героїв Україна, наших захисників. Інакше бути сьогодні не може", — вважає Аліна. 

А от інша одеситка Олена — протилежної думки. Жінка каже, що звикла до старих назв, тому потрібно їх залишити. І переважно старшому поколінню важливо мати щось старе у згадці в той час, коли світ дуже стрімко розвивається. 

"Я проти перейменування, адже ці назви склалися історично в Одесі і мають залишитися. Це її фішка. Та й ми весь час жили з ними, тим паче, що є важливіші питання сьогодні. І я думаю, що більшість одеситів зі мною згодні", — підсумовує Олена. 

Що б там не було, обидві точки зору мають право на існування, адже ми живемо в демократичній державі, де поважається думка опонентів. Тим часом ситуація, яка зараз склалася в Одесі, дуже неординарна, і поки що криза тільки наростає і шляхи вирішення її не визначені.