Чому Європа боїться розвалу Росії та доля зернового коридору — думка експерта

Росія не залишає спроб зірвати експорт українського зерна морським коридором. При цьому міжнародна спільнота продовжує висловлювати занепокоєння і залишатися в очікуванні. Чому РФ не дають розпастись на кілька держав і яку роль у причорноморському регіоні починає відігравати Туреччина?

На ці запитання журналістам Новини.LIVE відповів кандидат політичних наук Михайло Шабанов.

— Доля зернового коридору та альтернативного шляху. Чи залишиться море за Україною?

— Класична зернова ініціатива вже трансформувалася, тобто на сьогодні присутність Росії в зерновій угоді не є абсолютно обов'язковою. Перевезення зерна та іншого вантажу нині забезпечується в тому числі посиленням, скажімо так, армії морських дронів з боку України. Певний контроль над акваторією також забезпечують відповідні далекобійні ракети. Все це стимулює до продовження вже нового формату вивезення зерна з теренів великої Одеси, тобто портів.  Ну а також — з теренів дунайських портів, звичайно. Кожного дня ми практично відчуваємо небезпеку російських обстрілів, дуже масштабними вони, знову ж таки, були влітку та восени 2023 року. Але при цьому ми бачимо, що Росія фактично перебуває в патовій ситуації, тобто навіть ці обстріли дунайських портів великої Одеси не спричиняють зупинку зернового коридору, а його діяльність навпаки посилюється.

Так, дійсно, ми можемо констатувати певні трагічні випадки з підриву кораблів на російських мінах і агресивні дії російської армії та флоту на території Чорного моря, але все одно Росія поступово втрачає свою певну домінантність у морі. Крім того, РФ фактично втратила 20% свого флоту за останній час, у тому числі великий десантний корабель "Новочеркаськ", і це своєю чергою спонукає до посилення інтеграційних ліній Чорного моря відповідно із нашими партнерами.

— Як забезпечити безпеку альтернативного коридору?

— Звичайно, тут багато залежить від країн чорноморського басейну, перш за все від Румунії та Болгарії, а також від Туреччини. Чи вигідна Туреччині зернова угода? Безумовно, вигідна, і я думаю, що Туреччина та власне пан Ердоган будуть підтримувати альтернативний шлях, оскільки це дає змогу все ж таки впливати на ринок не тільки зерна, а посилити свою суб'єктність в Чорному морі. Отже, послаблення російського флоту автоматично вже говорить про посилення флоту Туреччини. Для Росії можна констатувати, перш за все, високі економічні втрати через Чорне море, тому що це ввезення і вивезення зокрема різноманітних продуктів того ж зерна, нафти. Певні удари, які ми завдаємо по портах агресора, дають змогу припинити все це постачання на сьогодні.

Зернова ініціатива багато в чому залежить, по-перше, від світового співтовариства. Наразі пан Гутерріш заявив про те, що у тому форматі, в якому вона існувала, зараз вже немає сенсу. Цю ініціативу необхідно переформатувати, можливо, приєднати до неї треті сторони у вигляді Сполучених Штатів або Великої Британії. Я нагадаю, що Київ, Лондон та Варшава — це геополітичний трикутник військово-політичної економічної допомоги, і цим треба нам скористатися.

Ну, і слід врахувати той факт, що міжнародне співтовариство останнім часом з одного боку виявляє певну поступальну підтримку Україні, але з іншого боку, є інерційні процеси, які пояснюються дуже просто — наявністю пропутинських партій у Європі. Навіть у Польщі, яка абсолютно до нас дружня, є радикальні проросійські сили, які увійшли до сейму. Можна також спостерігати євроскептицизм в багатьох державах Європи, зокрема в Угорщині та Словаччині.

Крім того, ми бачимо, що, на жаль, і в Сполучених Штатах Америки є певні сили, які заважають підтримці України, зокрема одне з крил Республіканської партії яких умовно можна назвати трампістським.  Звичайно, ми з великим острахом дивимося на ті процеси, які пов'язані з затримкою грошей для України , що вкрай необхідні сьогодні. Звичайно, за президентськими перегонами також слідкуємо, бо, наприклад, навіть потенційна перемога Дональда Трампа ставить крапку на багатьох процесах. Зараз можна констатувати, що нині міжнародне співтовариство готове до підтримки України, але, звісно, тут є багато питань. Є багато питань до лідерів Європи, є сподівання на прихід до влади в Польщі власне ліберальної політичної сили на чолі з Дональдом Туском, який фактично виконує адвокаційну функцію стосовно нас. Він є досить знаним чиновником в межах Європейського Союзу, і я сподіваюсь що 2024 рік стане переможним у сенсі його функційних зобов'язань, його діяльності в підтримці України.

— Ситуація на кордоні досі залишається невизначеною. Кому це вигідно?

— Але, звичайно, є багато проблем на кордоні, знову ж таки з Польщею розхитування ситуації навколо ринку перевезень. Я нагадаю, чому так польські перевізники відстоюють свою позицію. По-перше, тому що польські перевізники займають перше місце в Європі, та напевно зі свого боку побоюються певної конкуренції. З іншого боку, є знову ж таки ті самі політичні радикальні сили, які намагаються вплутатись в ситуацію, розхитати її на користь Росії.

Тому 2024 рік ставить все ж таки запитання щодо підтримки України. Я думаю, що кардинальних змін не відбудеться, тобто ті тенденції, ті рішення політичні, які були прийняті західними країнами, пролонгуються, і вивіз зерна українського також пролонгується як певна тенденція. Зараз ми займаємо одне з перших місць серед експортерів, і якщо поставити крапку на постачання глобально зерна, то буде проблема для всього світу.

— Румунія та Болгарія сьогодні досить стримано реагують на російські міни у морі. Чому немає гучних заяв чи дій із їхнього боку?

— Ця помірність в діях перш за все пов'язана з безпековою ситуацією. Я розумію, що уряди цих країн з острахом ставляться до дій Чорноморського флоту і дій російської армії. Вони не хочуть певної ескалації, навіть дрони чи ракети, які залітають до сусідніх з Україною держав досить часто, не спонукають до певних дій.

Ця обережність, звісно, є фатальною з одного боку, але з іншого, можна певним чином зрозуміти ці країни — вони не хочуть ризикувати.  Росія зараз йде фактично в ва-банк — кожна ракета, кожен дрон, який залітає, наприклад в Молдову чи в Румунію, є ще один крок до того, щоб ворог міг ще більш загострити ситуацію. Тут така досить нестабільна ситуація, але залучення будь-якої з країн, наприклад Румунії, чи Польщі до військових дій, означає автоматичне залучення блоку НАТО, і це також треба розуміти. Без погодження з партнерами по блоку НАТО навряд чи ці країни будуть якось реагувати. Вони можуть дійсно висловлювати певні дипломатичні ноти, стурбованість, але на цьому, власне, все і зупиниться. Якщо обстріли не будуть мати якийсь дуже руйнівний характер, якщо не будуть жертви людські, то напевно уряд Румунії буде дуже помірковано до цього ставитися.

— Туреччина не пустила кораблі для України. Як це може позначитися на взаєминах у майбутньому?

— Туреччина, знову ж таки, відіграє дещо помірковану проміжну роль у цій війні. З одного боку, вона дійсно дуже масштабно допомагає Україні, але з іншого боку, треба розуміти політичні амбіції. Туреччина зараз входить у лідери ісламського світу, тобто в геополітичні лідери в різних точках світу. Наприклад, в інтересах Туреччини вирішити Карабаський конфлікт для власне свого партнера Азербайджану, ось тому її дії абсолютно зрозумілі. Вони намагатимуться дотримуватися якогось балансу, щоб не закривати собі можливість для спілкування з агресором.

Але знову ж таки, я думаю, ситуація буде кардинально змінюватися, бо послаблення Росії, а воно відбувається автоматично, вже буде висувати Туреччину на провідну роль у Чорноморському басейні. Таким чином, замість російського флоту посилиться саме турецький, і це буде впродовж декількох років. Ми цю тенденцію вже бачимо, вона змінить ситуацію стосовно України перш за все. Наразі можемо виступати як стратегічний партнер для політичного режиму в Туреччині.

А ось Росія наразі все менше варіантів може запропонувати Туреччині, й позиція Туреччини дуже нагадує в окремих економічних аспектах позиції Китаю. Вони отримують економічні бонуси та ресурси, а також дивляться на послаблення країни-агресорки і, відповідно, включають свій геополітичний інтерес у традиційні сфери зони впливу Росії. РФ наразі не може глобально запропонувати Туреччині якийсь варіант, що повністю відверне її від євроінтеграційних сподівань. Вже зараз Туреччина набагато сильніша, її позиція в Сирії посилюється, і вона буде рухатись далі у бік євроінтеграційних процесів.

— Міжнародна спільнота вже не так часто реагує на обстріл України. З чим це пов'язано?

— По-перше, це певне просідання, яке властиво для довготривалої війни. Ми бачили, що на початку робилось дійсно багато кроків, тобто санкційних обмежень стосовно Росії. Нині є заяви світових лідерів як реакція на обстріли, є заяви про продовження і посилення постачання зброї щодо України, зокрема далекобійних німецьких ракет "Таурус", це заяви від німецького уряду. Ця реакція дійсно недостатня через те, що Росія продовжує активно лобіювати свою позицію в Європі через євроскептичні партії, через своїх агентів впливу. Вона репрезентує меседж дуже простий: Україна в цій війні не виграє, ця війна буде довготривалою. Оці два меседжі Росія насаджу сьогодні європейцям, тому дійсно їх реакція в багатьох країнах дещо поставлена на паузу. Але це знову ж таки перехідний період, ми зі свого боку розуміємо, що тільки від постачань зброї та підтримки, а також наших зусиль залежить перемога.

— Є думка, що міжнародне співтовариство не дає розвалитися Росії на кілька частин. Ваша думка, чи так це?

— Ну, ви знаєте, це дуже схоже з тим, що свого часу американський уряд Джорджа Буша-старшого побоювався розвалу СРСР, перш за все, це пов'язано з ядерною зброєю. Коли різні країни замість однієї будуть мати можливість натискати на ті чи інші ядерні кнопки, це дуже великий і суттєвий важіль у цьому процесі. Крім того, багато з європейських лідерів, на жаль, вважають, що російський теперішній уряд є прогнозованим, а ті уряди, які потенційно можуть прийти йому на заміну, можуть викликати питання. Росія може стати ще небезпечнішою — так вважають європейці, вони помірні в цьому процесі.

Ситуація змінюється, але поступово. Слід зауважити, що Росія дійсно має великі шанси розпаду, перш за все, по лінії національних республік. Це також розуміють в Європі та в Америці.  Візьмемо класичний варіант, у якому є домовленість політичних кланів, і регіональних в тому числі, навколо чинного диктатора. Поки є така централізація і домовленість, умовний пакт між владою та народом в Росії, буде зберігатися цей політичний режим, але ми бачимо, наскільки він нестійкий. Ми бачили у 2023 році події влітку, пригожинський бунт, наскільки Росія може моментально спалахувати, а з боку населення немає ніякої практичної реакції.

— Чи може бути черговий бунт у Росії після чи під час виборів?

— Ну, насправді вибори є фейковими, це треба розуміти. Будь-який тоталітарний режим чи авторитарний, а російський є саме тоталітарним, вибори використовує лише як ширму. Звичайно, там є так звані опозиційні кандидати, але вони фейкові. Тому сподівань на вибори немає, тобто перемогу, звісно, отримує диктатор, це йому потрібно для легітимації власних дій. Але немає загального розуміння того, що диктатуру неможливо змінити у законний спосіб — у спосіб виборів. Це можливо зробити лише збройним шляхом або зовнішнім впливом, інших варіантів немає. Ми бачимо, що російська опозиція то сподівається на пригожинський бунт, який абсолютно не корелює з ліберальними бажаннями багатьох лідерів так званої російської опозиції за кордоном, то сподівається на зусилля української армії, яка стане зовнішньою силою, що дасть їм можливість змінити політичний режим, але ці сподівання марні.

Соціальний бунт в принципі можливий, я ще на початку війни прогнозував потенційний соціальний бунт низів, але тут треба зважати на інерційність процесів у Росії. Відсутність якоїсь політичної позиції сповільнює ці процеси, але можливий бунт у сенсі соціального вибуху, тобто голодні бунти, так звані руські бунти — все це можливо і передусім у столиці. Головне, що будь-який бунт, будь-які революційні події — це завжди столиця, і поки що ми бачимо, як навіть у сенсі мобілізації російський режим найбільше вигрібає саме з провінції, таким чином залишаючи Москву поза зоною. Але, мабуть, в більшому масштабі до столиці Росії також дійде черга, і тоді ми можемо сподіватися на певні соціальні заворушення або навіть вибухи. Путінський режим не настільки міцний, як нам здається, ми вже бачили маркер цієї слабкості — це Пригожин перш за все, тому наступний Пригожин може стати фатальним для цього режиму загалом.