Неінклюзивна Одеса — з чим стикаються ветерани війни

Війна змінила стиль життя багатьох людей і насамперед тих, хто сьогодні повертається з передової без ніг чи рук. Вони тепер змушені адаптуватися до нових реалій. А вони зовсім не райдужні, адже проїхати з однієї точки міста в іншу — це вже випробування, а прогулянки Одесою можуть стати серйозною проблемою. З чим стикаються герої, які повернулися з війни?

Про це у Міжнародний день людей з інвалідністю журналісти Новини.LIVE поспілкувалися з ветераном російсько-української війни Сергієм Мологою. 

Добровольці в Україні

Сергій Молога пішов на фронт добровольцем, як тільки почалася повномасштабна війна. Без вагань і сумнівів, він був готовий захищати свою країну, навіть попри те, що на той момент мав двох дітей. Спочатку у військкоматі йому відмовили, але Сергій не став чекати і шукати виправдання — він сам знайшов спосіб потрапити на передову. Його рішучість та прагнення виконати свій обов'язок перед країною стали його головним двигуном. 

"На Староконному ринку я побачив військовослужбовців, підійшов до них і спитав за мобілізацію. Звісно, дали повістку і поїхав до навчального центру. А потім нас відправили на курси до Німеччини. Вже звідти я потрапив на передову, де долучився до десантно-штурмових військ", — розповідає ветеран Сергій Молога. 

Але це був лише початок його важкої, але героїчної історії, де кожен день був випробуванням, а вихід на передову — боротьбою за життя. Під час одного з найбільш важких моментів на фронті Сергій пішов у штурм, який став для нього останнім на цій війні: артилерійський обстріл забрав у нього ліву ногу, проте сам чоловік до останнього не усвідомлював всю тяжкість поранення. Лише коли його евакуювали в Запоріжжя, хірурги поставили йому незручне питання — чи розуміє він, що сталося. 

"Ми ходили на штурм, сьомий бойовий вихід, арта накрила нас. Травму я якось навіть не помічав, можна так сказати. Коли мене евакуювали в Запоріжжя, то хірурги запитали: ти розумієш, що з тобою сталося? Я кажу, що розумію. І зразу запитали, як будемо різати. Я сказав, що так, щоб більше не було операцій. Але так сталося, що різали ногу 24 рази", — додає військовий. 

Шлях реабілітації

Ветеран війни розповідає, що найважче почалося вже під час реабілітації, коли після безлічі операцій медики лікували й інші наслідки війни: інфекції, мінно-вибухові травми та пневмонію. І все це тривало протягом пів року. Цей період став для чоловіка справжнім випробуванням. Не тільки фізичним, а й емоційним. Відчуття безпорадності і розчарування були неймовірно важкими, але саме підтримка близьких — дружини, дітей та рідних — допомогла йому не зламатися.

"Я не розумів нічого перші 2-3 місяці, коли в реанімації лежав. Я вже там, скажімо так, у відчаї був, але тримався. Тримала жінка, діти, родичі. Це таке почуття, дуже важко пояснити. Перестав почувати сили в собі. До цього в мене ще щось там якийсь був порох в порохівницях. А тут вже так стало важко, що я відчував, що сили мене покинули. Тут словами не передати", — ділиться Сергій. 

Адаптація в цивільному житті

Варто сказати, що вже після девʼятимісячного лікування Сергій Молога зіткнувся не тільки з фізичними обмеженнями, а й з реальними побутовими проблемами, які стають частиною життя людей з інвалідністю. Наше місто, на жаль, не є інклюзивним, і кожен крок, від поїздки в таксі до покупки в магазині, може стати справжнім викликом. За словами ветерана, вийти до лікарні або до ЦНАПу було по-справжньому проблемою, адже спокійно та без ризику пересуватися було майже неможливо. 

"Я зіткнувся з тим, що неможливо було ніяк переміщатися. У таксі з коляскою не беруть.  Дуже важко викликати машину, якщо колясковий — майже всі йдуть у відмову", — зазначає чоловік. 

Також є проблема з громадським транспортом. За словами Сергія, він ним майже не користується, бо маршрутки незручні та самостійно на милицях до них зайти неможливо. Саме тому чоловік обирає таксі. І хоча є так звані таксі для людей з інвалідністю, на практиці вони не завжди доступні.

"Якщо мені на маршрутці їхати, то треба, щоб хтось допомагав піднятися. Тому їжджу я на таксі. Чув я ще таку історію, що є таксі для ветеранів, але реєструватися туди треба за три дні", — підкреслює військовий. 

Проблеми з доступністю

Життя людей з інвалідністю в Одесі, як і в багатьох інших містах, часто ускладнюється через відсутність належної інфраструктури. Сергій Молога, який після поранення встав з візка та пересувається на милицях, зіткнувся з численними проблемами в місцях, де інклюзивність ще не є нормою. 

"Громадські туалети для інвалідів, де немає нормальних пандусів, вони не пристосовані для людей з інвалідністю. Наприклад, я їздив у МСЕК, коли отримував групу, був дощ, і там є пандус — він легенький, невеликий, але там дуже слизька плитка. Коли вона намокає, я не зміг піднятися пандусом, бо колеса просто роз'їжджаються. Реанімації — так, вони пристосовані. А от звичайні лікарні — ні. Це зараз тільки починається, робиться, але до цього не було пристосовано нічого", — наголошує Сергій Молога. 

Варто сказати, що для людей з інвалідністю проблеми з доступністю в місті починаються ще з елементарних речей. На сьогодні навіть у медичних установах, де, здавалось би, повинні бути створені всі умови для людей, часто все залишається на старому рівні.

"Не у всіх лікарнях є ліфти. Я в МСЕК бігав раз п'ять по сходах на другий поверх, ганяли по кабінетах, і там взагалі нічого не пристосовано. Людей з інвалідністю або підіймають на колясках, або спускаються до них. Це ж неправильно, і страшно. Дуже важко. За милицями я точно переживав, бо я сильно боявся впасти, а це могло привести до нових травм. І в таких умовах кожен рух — це вже боротьба за здоров'я, а не просто пересування", — наголошує людина з інвалідністю. 

Такі ситуації, за словами Сергія, відбуваються не тільки в лікарнях, але й на вулицях міста, де немає стандартів доступності для людей з інвалідністю. Наприклад, не всі світлофори мають пандуси або спеціальні східці, а бордюри часто стають непереборною перепоною. І хоча інколи можна сподіватися на допомогу небайдужих людей, в умовах сучасного життя, коли всі перебувають у постійному стресі та поспіху, це не завжди можливо.

"Не на всіх світлофорах є пандуси, не у всіх місцях є доступ до тротуарів. Це вже справжня проблема. Люди допомагають, звісно, але, на жаль, у нас такий час, коли кожен переживає свою ситуацію, і не всі звертають увагу на ці речі. Інколи я дійсно відчуваю, що мене ігнорують, і ніхто не допоможе. Зараз треба добиватися, щоб хоча б базові речі стали доступними для всіх", — додає чоловік. 

Допомога ветеранам

Крім того, життя ветеранів після повернення з війни — це не лише адаптація до цивільного життя, а й боротьба з низкою побутових і соціальних проблем. Одеса, як і багато інших міст, намагається підтримувати своїх захисників, але інколи цього недостатньо. Сергій наголошує, що більш за все питанням ветеранів опікуються саме волонтерські організації з таких самих людей, які розуміють всі проблеми. Але навіть у таких випадках все залежить від індивідуальних зусиль.

"Все, що робиться, — це тільки зі сторони військових ветеранів. Вони і допомагають за свої кошти. Взагалі, це залежить від кожного індивідуально, хто якось сприймає ту ситуацію. Але в більшості військовослужбовці зараз себе не дуже добре почувають. Це дуже важко. Суспільство їх просто не сприймає", — розповідає ветеран. 

Але і місто також не стоїть осторонь. За словами військового, наразі в Одесі працює програма "Ветеран Одеса", яка допомагає військовослужбовцям розвʼязати проблеми з житлом: відремонтувати його або замінити меблі та сантехніку. 

"Можливо, я б сам навіть не зміг ту ж пенсію оформити. А за цією програмою місто або техніку якусь дасть: холодильник або пральну машину, якщо є потреба. Або вони виділяють кошти на покращення житлових умов. Я подав на покращення житлових умов, і мені виділили 73 тисячі гривень", — підсумовує Сергій Молога. 

Життя ветеранів після війни — це щоденна боротьба з новими викликами. Вони стикаються з труднощами у адаптації до мирного життя, обмеженим доступом до необхідних ресурсів і проблемами з інфраструктурою. Але, попри всі перешкоди, вони знаходять сили жити далі, займаючись хобі, проводячи час з родиною або просто через звичні повсякденні справи. Це допомагає їм зберігати відчуття незалежності та знайти місце в суспільстві, яке інколи не готове їх повністю зрозуміти.

Нагадаємо, військові, яких вивели з району бойових дій для відновлення, можуть отримати гарантовані виплати додаткової винагороди. 

Також стало відомо, чи будуть підвищувати заробітну плату військовим у ЗСУ.