Ситуація з правами людини в Україні під час війни — яка реальність

Україна — суверенна та незалежна держава — так записано у Конституції країни. Де у другому розділі закріплені "Права, свободи та обов'язки людини та громадянина". Так серед основного переліку можна відзначити, що кожна людина має право на життя, свободу, особисту недоторканність, недоторканність житла, захист, охорону честі та гідності, вільне оскарження рішення суду тощо. Ось тільки чи дотримуються цього сьогодні?

У міжнародний день прав людини журналісти Новини.LIVE в ексклюзивному інтерв'ю з головою Української Гельсінської спілки з прав людини Анатолієм Бойко дізналися, чи дотримуються прав людини в Україні в період війни.

Все пізнається у порівнянні

Ситуація з правами людини в Україні ще до війни викликала багато запитань. Хоча, якщо порівнювати з Росією, то в нас можна сказати рай, а ось до скандинавських країн нам ще далеко. Але головне, що ми все ж таки не стоїмо на місці та рухаємося в правильному напрямку. Щоправда, війна цей процес пригальмовує, але це обґрунтовано.

"Воєнний стан — це період, коли ситуація з правами людини погіршується. Об'єктивно від цього нікуди не подінешся. І навіть в Конституції самі законодавчі норми про воєнний стан кажуть, що ну під час воєнного стану права конституційні вони обмежуються. Але тут важливо, аби держава була мудрою і не зловживала владою. Необхідно знайти певний баланс і дуже яскравий приклад це ось одеські мітинги і гроші на ЗСУ, які потім стали національними", — наголосив Анатолій Бойко.

Приклад із мітингами не випадковий, по суті, у воєнному стані будь-які збори заборонені і держава могла б поставити крапку у цьому питанні. Але, на щастя, цього зроблено не було — тим більше, що вихід під будівлю мерії не мав жодної національної небезпеки і не переслідував екстремістських цілей.

Шляхи покращення ситуації

Змінити ситуацію з правами людини у період воєнних дій дуже складно. Але оскільки сказати, коли саме буде скасовано воєнний стан і коли буде наша перемога сьогодні ніхто не може, варто зайнятися суто юридичними питаннями.

"Ну, по-перше, нам потрібно прийняти достатньо велику кількість так званих конституційних законів. Ну, про що я говорю — нас дуже часто закидають що у Конституцію передбачено право на життя, права на житло право, тощо... А по факту ці права не забезпечуються і це не є провина Конституції, а є відповідальність держави, яка прийняла Конституцію, але далі не ухвалила відповідні закони", — зазначає голова Української Гельсінської спілки з прав людини.

Адже, по суті, Конституція — це головна декларація країни, де зібрані принципи та механізми, через які вони мають реалізовуватися. Механізмами мають виступати закони, а вони у нас не доведені до ладу.

"Потрібно нарешті провести нормальну і повноцінну реформу судочинства, правоохоронних структур. Це такі найбільш болючі точки, і взагалі нам варто забезпечити нормальне функціонування державного апарату. Перед повномасштабним вторгненням це почалося, ми замість того, щоби змусити працювати як належить тих, хто має працювати, вирішили настворювати омбудсманів", — каже експерт.

Омбудсмен — це уповноважений із прав людини у парламенті. У всьому світі сьогодні три основні гілки влади — парламент (законодавча частина), Кабінет міністрів у комбінації з Президентом (виконавча частина) та судова. Оскільки парламент виборний орган і найбільше представляє інтереси народу, то саме він має виступати як противага двом іншим гілкам, захищаючи права людини. Таким чином, посада омбудсмена, по суті, саме парламентський інструмент.

"Але ж у нас потім настворювали омбудсмен з прав дитини — чим в нас займається тоді органи влади, які мають забезпечувати права дітей? Омбудсмен справ бізнесу — для чого нам тоді міністерство економіки. Також в нас є омбудсмен по мові... В нас є купа омбудсманів і виходить так, що в нас є Кабінет міністрів і паралельно ще Кабінет омбудсманів, але виходить так, що міністерства не виконують свої функції із захисту прав, інтересів і розвитку", — акцентує увагу Анатолій Бойко.

При цьому омбудсмени як окрема структура теж не працює — у них немає необхідних повноважень. А ось бюджет на них виділяється.

"Виглядає так що держава створює такий симулятор — інститут омбудсманів, який з одного боку нібито демонструє громадянам, що вони про них піклуються, а насправді нічого не вирішує і ні за що ні перед ким не відповідає. Зрештою ми ходимо по колу, бо роботу не роблять ті, хто мають її робити насправді. Це не те що прям кардинально погіршує ситуацію з правами людини, але це той напрямок, з якого нам треба працювати", — каже голова Української Гельсінської спілки з прав людини.

Експерт упевнений, омбудсмен у країні має бути один, а відповідним органам до чиїх повноважень входить той чи інший фронт роботи не завадило б згадати про свої обов'язки. Якщо це не виконується, то мають бути кадрові рішення.

На права людини немає часу

Якщо подивитися на всю історію вже незалежної України, ми побачимо, що правами людини ніхто не займався. Так ухвалювалися закони, ми приєднувалися до міжнародних декларацій та конвенцій, але механізмів їх реалізації як не було, так і немає.

 "Кучма в цьому не був зацікавлений, він взагалі не хотів навіть Конституції. Януковичу це не треба було, це не відповідало їхнім цінностям. Ющенко, Порошенко, мабуть, не до того було трошки, хоча ну це не є виправданням, звісно. Ну, не було в пріоритетах це питання у жодного з керманичів нашої держави. А насправді наша Конституція вона дуже-дуже непогана, в нас є багато норм, які є передовими", — підсумовує Анатолій Бойко.

У нас є безліч можливостей, адже зараз Україна перебуває лише на початковому шляху у сферіправ людини, за спиною, не маючи прецедентів чи якогось обтяжливого багажу. Поки що гальмує лише війна і бажання з боку можновладців. Але зараз все ж таки головне захистити те, що є, а примножуватимемо вже після перемоги.