Виклик для кожного — війна очима одеського військового

Військові — непохитний щит України, яким довірено найскладніше завдання: стримувати ворога в найгарячіших точках і відвойовувати нашу свободу. Їхній шлях про історії трансформацій, де мирне життя змінюється на окопи, а звичні будні наповнюються гуркотом боїв і запахом пороху. Але як це — залишити дім та боротися за свободу щодня?

У День Сухопутних військ ЗС України про буденність на передовій журналісти Новини.LIVE поспілкувалися з бійцем 122 бригади ТрО Вадимом Корнієнком. 

Шлях до фронту

Шлях Вадима Корнієнка на російсько-українській війні розпочався 24 лютого, коли перші вибухи сколихнули Одесу. Мирне життя змінилося в одну мить, і чоловік ухвалив рішення, яке визначило його майбутнє: він пішов до територіальної оборони, аби захищати рідне місто та землю.

"1 березня нас зібралося небагато, десь 27 чоловіків. Ми поїхали і вступили до лав ТрО. В минулому я вже мав військовий досвід, коли служив за контрактом у двотисячних, тому мене взяли одразу. Але взагалі на ранок 24 лютого я був цивільним", — ділиться військовий. 

Це рішення було важким, але необхідним, адже ворог може прийти в його дім, і захищати рідних — це обов’язок, який не можна перекласти на когось іншого. Тож маючи двох синів, Вадим пішов на фронт боротися за їхнє майбутнє. 

"Ти розумієш: якщо не підеш, ворог прийде в твій дім. Я не міг сидіти й чекати. У мене дружина, діти. Так, спочатку дружина була проти, переживала. Але ми поговорили, і вона зрозуміла. Старший син, якому тоді було 13, став справжньою опорою вдома, взявши на себе роль голови сім’ї, поки мене немає", — додає боєць ЗСУ. 

Перші дні війни

Перші дні війни були переповнені невизначеністю. І хоча важко було точно уявити, що відбудеться далі, Вадим Корнієнко відразу став частиною того, що тільки починало формуватися. Так,  важливою місією для його підрозділу на початку була охорона кордону з Придністров'ям, де організовували блокпости та забезпечували контроль. За словами самого військового, це був момент, коли виникала необхідність діяти, не чекаючи вказівок, і кожен мав знайти своє місце в новій реальності.

"На початку не було ані страшно, ані важко. Було багато нерозуміння. Але з часом усе ставало на свої місця: визначилися командири, з’явилися конкретні завдання, і ти вже знаєш, що робиш", — розповідає військовослужбовець бригади ТрО. 

Слід сказати, що в умовах війни особливо важливим є досвід і лідерство, яке здатне згуртувати людей і спрямувати їхні зусилля в потрібне русло. Так, Вадим згадує, як під час цих перших днів старший командир взводу став тією опорою, яка допомогла сформувати згуртовану команду, готову до бойових завдань.

"Наш перший командир зводу, якому було 61 рік, згуртував нас, допомагав і підказував. Це була людина, яка своєю впевненістю створила справжню команду. Завдяки йому і досвіду частини побратимів ми швидко налагодили роботу", — зазначає Вадим Корнієнко. 

Виклики на полі бою

Але війна — це не тільки фізична боротьба, а й психологічний виклик, з яким стикається кожен, хто опиняється на передовій. Український боєць з болем ділиться, що найбільшим потрясінням стала втрата побратимів, які разом із ним стояли на захисті Батьківщини. Водночас важко було вперше потрапити на передову, де все "не так, як пишуть у книжках", і реальність виявляється набагато жорсткішою. Але з часом вдається адаптуватися до нової реальності, де кожен день — це боротьба за життя.

"Найважче — це втрата побратимів. Це було найболючіше. З усім іншим можна впоратися, якщо є бажання. Ти втратив побратима, але тобі потрібно йти далі. Коли бачиш все це по телевізору, то здається, що це щось далеке. А коли потрапляєш у це пекло, все змінюється. Перший день був шоком, а потім ти починаєш звикати до пострілів, починаєш розрізняти снаряди, з яких вони прилітають та з якого боку", — каже воїн. 

З часом, коли адаптуєшся до постійної небезпеки, каже пан Вадим, починаєш усвідомлювати, як змінилися не лише умови на фронті, а й самі методи ведення бою. Сучасні технології, зокрема дрони та РЕБ, стали невід’ємною частиною війни, і сьогодні кожен день на передовій — це боротьба не тільки з ворогом, а й з новітніми загрозами.

"Вороги не шкодують своїх сил, а ми більше переживаємо за людей. Сьогодні без РЕБ машина не може проїхати з позиції на позицію. Вони постійно вдосконалюють свої дрони, а ми повинні бути готові до всього. Але в нас, навпаки, нових людей в армії все менше — бояться, не хочуть йти і не розуміють, що ворог прийде, якщо сидіти вдома", — підкреслює український військовий. 

Забули про війну

У час, коли війна торкається кожної родини, справжня мотивація народжується не лише з обов'язку, але й з глибоких особистих переживань. Іноді саме ці внутрішні імпульси дають сили продовжувати боротьбу, навіть коли в тилу про неї починають забувати. За словами військового, сьогодні це велика проблема, коли  великі міста готуються до свят і забувають про те, що наближається не свято, а фронт. 

"Мотивує мене зараз те, що мій син пішов навчатися на військову службу. Ну і мотивація, як і була раніше – захищати свою країну. Бо зараз війна там, а, скажімо так, Одеса, Київ — трохи забувають, що йде війна. Тому хотілося б, щоб люди трохи більше поважали, замислювалися і морально підтримували", — підсумовує Вадим Корнієнко. 

Важливо розуміти: війна не закінчується там, де ми її не бачимо. Навіть якщо бойові дії здаються далекими, кожен з нас має пам’ятати, що боротьба триває щодня. Наш обов’язок — не залишатися осторонь, а робити все можливе для наближення перемоги. Це може бути допомога на фронті, волонтерство, фінансова підтримка чи хоча б моральна присутність — усе це важливо. Єдність, спільна дія і невпинна увага до реальності війни є ключем до перемоги та спільного майбутнього.

Нагадаємо, колишній головком Валерій Залужний звернувся до бійців у День Сухопутних військ. 

Також зі святом бійців привітав Президент України Володимир Зеленський. Він зазначив, що ці воїни тримають оборону країни та проходять важкі бої.