Для повного переходу на українську мову Одещині знадобиться 10 років: представниця мовного омбудсмена на півдні Ярослава Вітко-Присяжнюк

Дерусифікація в Україні йде повним ходом — перейменовують вулиці, змінюють вивіски та зносять пам'ятники. В Одесі ж зміни тривають зі скрипом, не без допомоги суспільства. Що потрібно зробити для того, щоб цей процес пішов швидше? Скільки ще потрібно часу для переходу на державну мову?

На ці питання в ексклюзивному інтерв'ю журналістці Новини.LIVE дала відповідь представниця Уповноваженого із захисту державної мови на півдні України  Ярослава Вітко-Присяжнюк.

— Почнемо із головного питання. Як ви оцінюєте сьогодні процес дерусифікації в Одесі та області?

— Якщо говорити про мою суб’єктивну оцінку, то після 24 лютого ситуація значно змінилася. Звісно, це є абсолютно логічним процесом. Зазвичай під час таких потужних історичних подій, якою є нинішня війна,  в громадян підіймається національна свідомість. Багато хто починає відчувати себе громадянином своєї держави. Після загострення йде повернення до всього українського. Я часто чую, що після 24 лютого люди відмовляються від усього російського, щоб не асоціювати себе з ворогом. Всі ці процеси досить помітні в представників бізнесу, які починають переводити все на державну мову. Якщо ми заходимо на вебсайти чи соцмережі  представника нашого бізнесу і бачимо, що сторінка ведеться російською, то це сприймається чимось недосконалим і не зовсім професійним. З одного боку — це порушення закону, а з іншого — маркер якості. Хочу зняти "рожеві окуляри" і відзначити: процеси покращилися, але не сягнули свого ідеалу. Роботи вистачає, на жаль. 

— Зараз дуже спекотна полеміка довкола російської мови. Одні вимагають, щоб негайно всі перейшли на українську в спілкуванні, їм відповідають, що миттєво це зробити не можуть. Який вихід із ситуації?

— В мене щодо цього є дві думки. Якщо подивитись з професійної точки зору, як представника Уповноваженого з захисту української мови,  то закон був ухвалений ще у 2019 році. Що цікаво, він був доволі "лагідним", тому що давав величезну кількість різноманітних перехідних періодів. До прикладу, норма до бізнесу про українську мову в обслуговуванні почала діяти 16 січня 2021 року. Тож далося два роки, так би мовити, підготувати себе, співробітників, меню, платіжні документи, гарантійні талони і будь-яку інформацію про товар. Якщо говорити про інформаційні сайти та сторінки в соцмережах, то вони повинні були перейти на українську в липні 2022-го. Тобто ще більше часу. Тому лагідна українізація була передбачена законодавством. 

Якщо говорити про пересічних громадян, то мушу зізнатися, що деякий час сама була радикально налаштованою у питанні мови. Знаю, що більшість співгромадян мають думку, що всі російськомовні занадто принципові, їм лінь вчити українську і так далі. У 2016 році я започаткувала проєкт "Одеса україномовна", де була як викладач і працювала з людьми російськомовними та суржикомовними, які хотіли говорити українською. І тоді я зрозуміла, що у більшості російськомовних — це не питання принципу чи ідеології. Це психологія з кількома аспектами. Ми є постколоніальною державою. Нашим співгромадянам властива постколоніальна ментальність. Культурологи виділяють таке поняття, як культурне плазування, яке означає, що колонізований народ сприймає мову та культуру колонізатора як вищу, кращу та якіснішу за свою. Так народжується меншовартість. В українському контексті до нашої мови було саме меншовартісне ставлення серед пересічних громадян. Це пов’язано із тим, що більшість не знає по-справжньому своєї мові та культури. 

Довго вважалося, що коли приїздиш у велике місто, а Одеса — це велике місто, то треба говорити по-городському, а значить, російською. Треба зрозуміти, що людям важко змінюватися в будь-яку сторону. Це важко психологічно. Люди задумуються, як їх сприйме сім’я, колеги, а що, коли не виходитиме. Не кожна людина може переступити межу та одразу спілкуватися українською. Але після повномасштабного вторгнення люди пересилили себе і заговорили українською. 

— Куди можна звертатися людям, які бажають підтягнути свою українську?

— Мовних курсів зараз в Україні сотні. В Одесі можна нарахувати добрий десяток. Найбільший — проєкт "Єдині". Там допомагають в опануванні української мови, забезпечуючи психологічну підтримку при переході. Є розмовні клуби та курси онлайн, де роблять відео для тих, хто вчить і покращує мову.  Було б бажання, а можливості знайдуться.

Хочу також сказати що в Одесі 21 лютого на день рідної мови робитимемо форум-презентацію, де покажемо концепцію створення асоціації мовних курсів. Спершу мала б бути асоціація Одещини, але це вже буде об’єднання півдня. Хотілось би комунікувати між собою, давати рекомендації, навчальні, матеріали й допомагати розширювати мережу курсів на півдні області.  

— Ви заступили на посаду представника із захисту державної мови на півдні області на початку серпня. Тоді ж заговорили про розробку та затвердження регіональної програми популяризації й захисту української мови на Одещині. На якому етапі вона зараз? Чи розпочато роботу?

— Наприкінці грудня 2022 року голова Одеської ОВА Максим Марченко підписав розпорядження про створення програми українського розвитку на Одещині загалом. Туди ввійшла низка заходів, яка вже проводилася і яка лише планується. Ця програма в нинішньому стані є радше скелетом,  куди можна додавати різні напрями. Й асоціація курсів здійснюється саме в межах цієї програми. Багато над програмою працює профільний департамент освіти Одеської обладміністрації. Наскільки я знаю, вони планують робити якість курси чи методичні рекомендації  стосовно опанування мови серед корінних народів України, національних меншин, які проживають на Бессарабії зокрема. Ситуація непроста. 

 До секретаріату Уповноваженого із тих країв за моїх пів року перебування на посаді звернень надходило одиниці. Можу згадати звернення з Білгорода-Дністровського і днями  прийшло звернення з Болградського району, де директор однієї зі шкіл під час уроків із дітьми та під час педрад використовує недержавну мову. Але ми стикаємося з проблемою, що порушник не розуміє, що він порушує. Але незнання закону не звільняє від відповідальності.     

— Щодо вивісок російською мовою, уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь двічі звертався до міського голови з цією проблемою та вимагав провести демонтаж. Чи вдалося зрушити цей процес із мертвої точки?

 — Ця історія відбулася після вашого журналістського експерименту стосовно вивісок недержавною мовою. Це порушення статті 28 "Закону України про забезпечення функціонування  української мови як державної", яке тягне за собою адміністративну відповідальність. З 16 липня минулого року за це передбачаються штрафи. 

Якщо пройтися вулицями Одеси, то ми бачимо чимало вивісок російською мовою. Ні для кого не секрет, щоб на фасаді з’явився бодай аркушик паперу, то це треба узгодити. Якщо в нас є такі вивіски, то логічне питання до того, хто погоджує їх розміщення. Перше звернення до мерії було в лютому минулого року, але вони не відповіли.  Підозрюю, що через війну. Проте повторне звернення викликало неабиякий резонанс у суспільстві.  Мерія відповіла коротко: якщо десь в Одесі є вивіска, яка порушує законодавство, то вона не погоджувалася з профільними управліннями. Відповідно, і впливу нема. Та й в першу чергу, розміщення вивіски недержавною мовою — це питання саме до тих, хто їх ставить і не затверджує.   

— Сесія міської ради, яка проходила минулого тижня, показала, що далеко не всі депутати змогли перейти на державну мову. Чи є механізми впливу на народних обранців?

 — Для мене остання сесія Одеської міської ради стала прикладом того, що я завжди повторюю — під час повномасштабної воєнної агресії росії порушення мовного законодавства дуже гостро сприймається українським суспільством. Відповідно до закону, робочою мовою органів самоврядування повинна бути українська, саме нею повинні проводитись  сесії, виконкоми, комісії тощо. Ми ретельно переглянули трансляцію з цієї сесії: скажу відверто, порушення як такого не було. Підкреслю, що законом не регулюється чистота мови, є допустимим, коли розмовляють суржиком. Депутатка говорила українською, а наприкінці звернення сказала щось російською, її виправили. Після цього залою пройшовся "смішок", сама депутатка посміявшись із самої себе, сказала: "Я болгарка, мне можно". Вирізаний шматок відео, який "гуляє" інтернетом, сприйнявся неправильно, а за фактом інцидент не можна підігнати під заборону закону. Інший кейс, коли депутат намагається говорити українською. Інше питання, що в нього це погано виходить і він сміється із самого себе, бо за стільки років перебування на посаді депутата так і не вивчив мову. Ці випадки показали, як у нас реагують на недотримання норм законодавства. Для будь-яких депутатів стане добрим стимулом.        

— На вашу думку, скільки часу займе процес повної дерусифікації півдня України?

— Кілька років тому я давала інтерв’ю виданню, де на аналогічне питання відповіла, що за умов державницької позиції в плані мовної політики, то в Одесі через 25 років російської не буде. З того часу минуло 4-5 років, і тепер я можу сказати, що нам треба 10 років для того, щоб провести дерусифікацію. Під час війни загострюється самосвідомість, тому процес пришвидшився. 

Можна відзначити історичні стрімкі загострення в 1991 році, коли ми отримали незалежність, 2004-му під час Помаранчевої революції, перелом 2014-го після революції Гідності. Зараз стався ще один. Як не сумно, на дерусифікацію України та Одещини російські війська вплинули дуже серйозно в плані змін на краще.    

— Яких механізмів сьогодні не вистачає для того, щоб цей процес пішов швидше?

— Доволі складно відповісти. Велику кількість роботи зроблено. Зараз ми маємо доволі правильну інформаційну політику, мовне законодавство, може, воно для когось зам’яке чи кардинальне, але всім не вгодиш. Держава підтримує всілякі ініціативи. От лише ми маємо зрозуміти, що під час війни не можна отримувати фінансування у великій кількості на впровадження тих чи інших проєктів й ініціатив. Зараз все впирається на самих громадян. Треба всім доносити, що українська — це важливо. І варто завжди пам’ятати, що у нас війна триває не з 24 лютого, і навіть не з 2014 року з анексії Криму.  Це гібридна війна за уми українців, і питання мови використовувалося як ключове. Мовне питання на Одещині, якій відводилася особлива роль столиці Новоросії, залишило свій відбиток і залишається певним тригером.        

— Ну і насамкінець наше традиційне питання: що ви насамперед зробите після перемоги?

— Найнайперше — обійму та розцілую рідних та близьких за те, що ми пережили це. Потім дозволю собі зовсім коротку відпустку, десь у лісі, де немає людей і зв’язку. Згодом повернуся до роботи. 

Є розуміння того, що до перемоги долучилася велика кількість пасіонаріїв, людей, що брали участь в законотворчих процесах, у змінах для цієї держави. Не можна чекати, що ці втомлені і виснажені люди завтра повернуться із фронту, знімуть форму, одягнуть цивільний одяг та в кабінетах почнуть будувати країну. Після війни чекатимуть непрості періоди, величезна робота на деокупованих територіях. Той самий Крим, Донбас, де буде суттєвий дефіцит кадрів з державницькою позицією. Я б доклала максимум зусиль, щоб відновлювати саме ці регіони.